|
Иеромонах Иов. "Учениями различными и чуждыми не увлекайтесь" (из переписки, на укр. языке) |
 |
|
06.08.2014 01:22 |
|
Шановна пані О.!
Хочу подякувати за Вашого щирого листа і висловити деякі свої міркування з приводу порушених Вами питань.
Шкода, що ми говоримо різними мовами. Але св. апостол Павло сказав: «Душевна людина не приймає того, що від Духа Божого, бо вона вважає це безумством, і не може зрозуміти, тому що про це треба судити духовно» (1Кор. 2:14). І ще: «Буде час, коли здорового вчення приймати не будуть, але за своїми примхами вибиратимуть собі вчителів, які б тішили слух, і від істини відвернуть слух і звернуться до байок» (2Тим. 4:3-4).
Я намагаюся говорити згідно зі Словом Божим, а Ви говорите згідно з логікою світу цього. Тим-то Ви й не можете мене зрозуміти, бо мої погляди щодо віри і Церкви не є загальноприйнятим штампом, а є ґрунтовним і певною мірою вистражданим переконанням. Я дав Вам своє «Повідомлення» не для того, щоб похизуватися своєю начитаністю чи обізнаністю, а щоб засвідчити про «віру, раз передану святим» (Юд. 1:3), про «віру евангельську» (Флп. 1:27), яку сучасний світ не сприймає, а спотворює, викривляє і переінакшує на свою погибель. Я «шукаю не вашого, а вас» (2Кор. 12:14), тобто бажаю Вашого спасіння, яке можливе лише в лоні Єдиної Істинної Православної Церкви Христової. Але Ви не розумієте (або не хочете розуміти) що таке Церква, а судите про архісерйозні речі досить примітивно й поверхово. <…>
Ви наводите Шевченкові слова: «Чужого навчайтесь і свого не цурайтесь». Але хіба ці слова можуть бути мірилом у церковних питаннях? Шевченко говорить тут про земні, а не про духовні речі. Наприклад, добре вивчати і знати мови інших народів, але не можна занедбувати свою рідну мову. Можна вивчати культуру інших народів, але не за рахунок власного безкультур’я. А от інші віри чи, як тепер прийнято говорити, «інші духовні традиції» вивчати можна лише з однією метою: щоб показати іновірцям перевагу евангельської науки над їхнім хибним ученням і навернути їх, якщо можливо, до світла Христової істини або щоб захистити цю істину перед лицем єретицької та чужовірної пропаганди. Св. апостол Павло дає таку настанову християнам: «Ученнями різними й чужими не захоплюйтесь» (Евр. 13:9). І св. апостол Петро говорить: «Бережіться, щоб вам не захопитись оманою беззаконників і не відпасти від свого утвердження» (2Пет. 3:17). Саме ці та подібні їм настанови святих апостолів і святих отців Церкви є тим критерієм, який має визначати ставлення істинних християн до найрізноманітніших релігійних і філософських учень, стародавніх, теперішніх і майбутніх. <…>
Скажіть, пані О., де Ви взагалі читали – в Евангелії, чи в Посланнях Апостольських, чи ще десь, – що достатньо бути «шляхетними і добрими людьми», аби називатися віруючими і сподіватися Царства Небесного? Такого й близько немає у християнському вченні! Нам відомо зі Священного Писання і з творів святих отців, що доброчесність може бути неправильною і зло може мати личину добра. Тому, наприклад, святитель Ігнатій Брянчанінов попереджає: «Недостатньо бути добрим за природою, треба бути добрим за Евангелієм». Багато святих отців говорить, що сам майбутній Антихрист на початку своєї облудної і згубної діяльності відзначатиметься, крім надзвичайної геніальності, краси і шляхетності, великою стриманістю, безкорисливістю й активною доброчинністю. Він буде видаватися людям самою втіленою доброчесністю, аж поки не відкриє свого справжнього, звірячого, богомерзького і людиноненависницького обличчя (про це пишуть св. Іполит Римський, св. Кирило Єрусалимський, преп. Єфрем Сирієць, св. Григорій Великий тощо). <…>
Ви пишете, що у мене «в усьому світиться Москва і фанатизм». Чудово! Оскільки моя «Москва» – це подвиги і страждання за Христа святителя Филипа Московського, преподобного Серафима Саровського, блаженного Василія Московського, преподобномучениці великої княгині Єлизавети Романової та незліченного сонму новомучеників і сповідників Російських XX ст., оскільки мій «фанатизм» – це мужність і безкомпромісність християнських мучеників, святителів Василія Великого, Григорія Богослова, Іоанна Златоустого і Миколая Мирлікійського, святих отців Семи Вселенських Соборів, преподобного Максима Сповідника й усіх святих Христової Церкви, – то Ваші слова звучать для мене як найбільша похвала! Але якщо Ви маєте на увазі мої політичні погляди, то дуже помиляєтесь: я зовсім не бажаю приєднання України до Росії, як, зрештою, і до будь-якої іншої країни чи до будь-якого союзу. Ми, християни, «чекаємо нового неба і нової землі, на яких живе правда» (2Пет. 3:13). «Про горнє помишляйте, а не про земне» (Кол. 3:2).
Я, пані О., давній і свідомий прихильник автокефального устрою Православної Церкви в Україні. Але у Церкві Христовій значення має зовсім не національність (Гал. 3:28, Кол. 3:11), а тільки чистота догматів віри і праведне християнське життя, що ґрунтується на цих догматах.
Ви, пані О., кажете, що ходите у храми не до владик і не до священиків, а лише молитесь Богові – «єдиному на цілому світі». Отакої! Це те саме, якби Ви сказали: «Я іду в лікарню не до лікарів, а тільки щоб зцілитись». Але ж у лікарні працюють лікарі, і від того, наскільки вони професійні, залежить великою мірою кінцевий результат лікування. Чи довірилися б Ви лікареві, який порушує клятву Гіппократа? А якщо лікар виявиться просто шарлатаном?..
Ні, пані О., молитися Богові можна на всякому місці, як і лікуватися можна самотужки. А от коли Ви йдете у храм, Ви приходите саме до епископів і священиків, Ви молитесь разом із ними, Ви слухаєте їхні проповіді, Ви користуєтесь їхніми порадами, Ви берете участь у здійснюваних ними таїнствах, тобто Ви стаєте частинкою даної релігійної спільноти, стаєте одним тілом разом із її духовенством і вірянами. А якби Ви знали вчення святих отців про те, що епископ є уособленням Церкви і віра, яку він сповідує, є критерієм істинності Церкви, що віряни з’єднані з епископом так само, як Ісус Христос з Отцем, що разом із епископом, який він є, і Церква або наражається на небезпеку, або спасається, що епископ, який став єретиком, уже не епископ, а псевдоепископ, тим-то Церква, яку він очолює, перестає бути Церквою, а стає псведоцерквою і сатанинським зборищем, – якби Ви знали це, то ніколи б не були такими неперебірливими й поверховими у питанні, від якого залежить Ваше спасіння або вічна загибель! Св. Кипріян Картагенський, великий учитель Церкви III ст., умовляючи народ не спілкуватися з усілякими єретиками та розкольниками, що видають себе за епископів, писав: «Не думайте, що вас не осквернить спілкування і порочна жертва, яку вони приносять, і покійницький хліб».
Церква, яку Христос придбав Своєю Чесною Кров’ю, це не театр і не клуб, пані О. У Церкві діють зовсім інші, надзвичайно серйозні і точні закони, – закони правди, святості й вічності, – і будь-яке відхилення від цих законів неприпустиме, оскільки неминуче призводить до викривлення всього устрою християнського життя! <…>
Якщо «один Господь», то має бути «одна віра» (Еф. 4:5) і вірні повинні бути з’єднані «в одному розумінні та в одній думці» (1Кор. 1:10). А оскільки єретики сповідують кожний свою віру і на все мають своє розуміння і свою думку, виходить, що і Господь уже не один! Та «хіба ж розділився Христос?» (1Кор. 1:13). Св. Діонисій Ареопагіт пише: «Неможливо, щоб до Єдиного разом приводились і були учасниками миротворного єднання з Єдиним люди, розділені між собою». Св. Кипріян Картагенський говорить, що «єретики – не насадження Отця», а «лиха ростина, яка приносить смертоносний плід: хто скуштує його, той негайно вмирає». І Сам Спаситель попередив Своїх послідовників: «Якщо хто скаже вам: "ось тут Христос" або "отам", – не йміть віри» (Мф. 24:23). Бо Христос там, де істина, а не там, де облуда!
Ви ж не хочете цього розуміти, але, виправдовуючи свої моління в єретицьких храмах, кажете, що Бог «єдиний на цілому світі». Ні! Бог – єдиний над усім світом і всіма людьми, але є люди, які знають Бога і намагаються слухатися Його, є люди, які ще не знають Бога, але щиро шукають Його, і є люди, які не тільки не знають Бога і не шукають Його, але ще так чи інакше противляться Йому. Для тих, хто хоче бути в єднанні з Богом, Христос заснував Церкву Свою і благоволив перебувати у Ній як її Глава, Керманич, Оживотворитель і Спаситель. «Христос полюбив Церкву і віддав Себе за неї, щоб освятити її.., щоб поставити її перед Собою славною Церквою, яка не має плями, чи пороку, чи чогось подібного, але щоб вона була свята і непорочна» (Єф. 5:25-27). «Господь же щодня залучав до Церкви тих, хто спасався» (Діян. 2:47). Справжня і плідна віра у Бога поза Церквою неможлива! Треба вірити так, як навчили апостоли і святі отці, а не довільно, і треба бути відданими членами єдиної Істинної Церкви Христа, а не якоїсь підробленої псевдоцеркви, – інакше не можна досягти спасіння! <…>
На цьому закінчуватиму свого листа. Не знаю, чи зміг я в чомусь переконати Вас, пані О., але написав те, що відчуваю, що розумію і що сповідую. «Не поводячись лукаво і не викривляючи слова Божого, але відкриваючи істину, ми представляємо себе совісті всякої людини перед Богом» (2Кор. 4:2).
Нехай Господь просвітить Вас світлом пізнання Своєї вічної божественної істини!
|
|
